Красный и смутный документ "... из нивыдкы" накрутила Ивана Лемпелёва. Їй родина може походила із Руського, там были Лемпелёвы. Но недалеко од нас в Снині на Ґаґаріновій улиці тыж бывали Лемпелёвы.
Я походжу із Снины, но моя мамка, роджена Маря Стебілова, отдата Маша Фесічова, была із Звалы і ціле моє дїтство, главнї через празднины, єм xoдила до Звалы і і вырастала єм там. Меньше єм ходила до Осадного, выдкы погодить мій нїнько, Андрій Фесіч. Звальскый дїдо с бабов были векшы господари, было там фурт веце роботы на полю. Мали веце худобы, напр. 15 коров, 4 конї, колись мав дїдо Стебіла 100 вівець..., гектари ліса і поля. Коровы єм ходила пасти і я. Потим, кідь єм была векша, робили сьме вшыткы на полю, сестерница Маня, братранець Іґор, моя мамка, нїнько, котрого клічу апо (так хотїла баба Стебілова, жебы сьме го со сестров Наташов кликали, бо так ся їй здало, же то є веце по паньскы, значіть по мадярскы, но кідь му повім апко, так то уж є веце по нашому, гейже?), тета Аньца, вуйко Юрко Петрецкый, муж теты Аньці.
Гей, вшыткы сьме робили в Звалї на нашім - на полю: дївчата і жены грабали сїно, въязали повересла і потим снопы пшениці, хлопи косили траву і пшеніцу, нескорі наши купили косачку, зерно сьме молотили на млатячці, котра ходила по цілим валалї і молотила каждому зерно, так въедно сьме в Звалі колись жыли.
А на Великдень як было весело, дївчата ся не ховали перед хлопцями, кідь іх шмарили до потичка, сміяли ся із того, перезлекли ся до сухого шмаття, жебы іх зась міг поляти далшый паробок - із ведром. Сїно ся звозило на возох далеко спід Бескіда, із під польской границі, там далеко сьме і выганяли коровы, бо ближе ку валалу ся косила трава на сїно і росла пшеніца або татарка, або лен, або мак... Велё далшой роботы было треба поробити і помочі родині моёй теты Аньці, маминой сестры, котра зістала жыти в родичовскій хиже с дїдом і бабов, Васілём і Нацёв Стебіловыми.
Дружство ся там в горах заложило аж в 1974 році.
В 1977 році єм пішла до Банской Штіавниці, де єм зматуровала на ґінназію, приправці про штудіюм в загранічу. Од 1978 до 1983 року єм штудовала на Кієвскій штатний універзіті і втоди Звалу і далших шість сел зачали приправляти на ліквідацію. Дїдо вмер перед моїм одходом до Кієва, баба вмерла в 1979 році, нашестя ся не дожила стягованя і збуряня іх хыжы і цілого валалу. Кідь Звалу в 1983 - 1984 році зрівнали із землёв, не пішла єм там цілы рокы.
Першый раз од їй ліквідації єм ся там одважила піти перед двома роками в лїтї, то значіть в 2011 році. Із моїм мужом Додом, котрый тыж походить із Снины, сестерніцов Манёв і їй мужом Іваном Цораничом, котрый походить із Руського і є єден із орґанізаторів стріч родаків із Руського.
І першый раз єм в 2011 році была в Звалї, котрой не є. Была єм там, як кібы єм там не была. Была єм в лїсі, но не в селї. Окрем овоцных стромів там ныякого знаку о людксім дїлі не зістало. Назберали сьме дакус яфір і грибів. Яфоры ростуть на звальскых і на рущанскых луках, но овелё меньше як даколи, бо лукы зарастають стромами. Де стояла наша хыжа, бы не было знати, кібы мі Маня не вказала старый вріх і черешню із нашого саду. Напроті нашой хыжы быв ґараж про автобусы, кус бетону там ші зістало із нёго, перероснутого стромами і травов. Як кібы ніґда Звалы не было! Цілы сторіча там стояла а теперь вшыткой заросло буряном або стромами. Чом і церьковкы коло цінтарів мусили вышмарити до вздуху? Хоць лем мертвых могли вхабити на покою.
Чом єм Вам выше написала таку довгу справу о моїм жывотї в Звалї? Бо теперь ся власти ріхтіють поставити преграду коло Тихого Потока в Сабіновскім окресі. Вже є то готове дїло. Зась на землях нашых людей, котрым колись в 50-х роках зликвідовали села і взяли землї і лїсы про воєнскы лїсы близко Левочі. Намісто того, жебы іх могли хосновати, зрядили там хоронену теріторію потят. А теперь ся ім і тото видить мало, хотять там поставити преграду на воду про Пряшівскый і Сабіновскый окрес. Но воды там тече дос і без преграды. Лем дахто в Кошицях то не хоче признати, бо треба зась комусь меґаломанску ставбу, жебы хтось на тим добрі заробив. А наших людей ся зась нихто не буде просити, ці хотятъ, жебы на іх землях поставили преграду. Можеме тому забранити, жебы ся поставила преграда коло Тихого Потока?
Держава є силный грач. Русины із своїми інтересами слабый. Но тота держава є і наша, ці не є?
Я єм не забыла, важеный пан премъєр. Мы, представітеле меншин, подля Вас лем натїгієме рукы і обертаме ся на свою державу із неадекватными жадостями і наший державі нич не даєме. Лем єм якось забыла, пан премъєр, котры із нашых русиньскых жадостей і інтересів од року 1945 ческословенска а теперь словенска держава наполнила і успокоїла. Забыла-м або сі лем так зле памятам?
